Михайло Булгаков вважав себе містичним письменником. У його творах дуже багато фантастики, яка дивовижно переплітається з реальністю, дозволяючи авторові “викликати постаті минулого, сучасного і майбутнього і вести з ними бесіди про розвиток людства.” Крім того, містичність у розумінні М. Булгакова – це й існування особистості, яка в духовному плані ще повністю себе не вичерпала. У цьому – прихована трагедія митця, що довгі роки переслідувався радянською владою і не міг надрукувати багатьох своїх творів.
Булгаков неодноразово торкається теми “мистець і суспільство”, своє найбільш глибоке втілення вона знаходить у головній книзі письменника “Майстер і Маргарита”, над якою автор працював напротязі дванадцяти років.
У творі порушуються найважливіші моральні і філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну деградацію суспільства у культурно-історичну контексті, трагедію людини й всього світу.
“Майстер і Маргаррита”- це “роман у романі”. Глави про життя Москви 50-х років межують з розповідями на біблійні теми: там править великий бал Сатана, і натхненний Майстер, сучасник Булгакова, пише свій безсмертний роман, там прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поряд метушаться люди, що заселяють вулиці ХХ-століття. Це дає змогу письменникові розглядати сучасність з позиції вічності та через призму християнських цінностей. Два романа – Майстра і про Майстра – дзеркально повернуті один до одного, і гра відображень та паралелей породжує художнє ціле.
Композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю.
Одна з найбільших таємниць роману – біблійний сюжет, який розгортається в уяві Майстра. Що це? Євангеліє від Булгакова? Чи Євангеліє від Майстра? Або Євангеліє від Воланда, як пишуть у деяких дослідженнях? І хто ж є насправді Ієшуа Га-Ноцрі- Христос чи ні? Чим різниться він та єршалаїмські мешканці з біблійними героями? І в чому ж, нарешті, сенс такої літературної гри письменника із своїми персонажами та читачами? Для чого всі ці загадки, перекручування імен і звернення до відомих подій? Адже М.Булгаков не претендував на те, щоб стати євангелістом нового часу. Він своєрідно інтерпритував євангельські мотиви і образи.
Як відомо, у Біблії є чотири Євангелія, що різняться авторською позицією, трактуванням образу Христа і художніми особистостями. На підставі сюжету роману “Майстер і Маргарита” можна зробити висновок, що Булгаков розвивав головні ідеї Євангелія від Луки, у якому Христос змальовується як
Син Людський. Але Ієшуа в романі вже не Христос і навіть не його літературна інтерпритація. Ієшуа – це людина, як усі, і водночас незвичайна.
Автор знімає будь-який релігійний аспект у зображенні подій в Єршалаїмі. Використовуючи біблійну легенду, письменник водночас відступає від неї. Булгаков максимально приземлює біблійний сюжет. Ієшуа зіткнувся в ідейному діалозі з Понтієм Пілатом, який змальовується не як могутній прокуратор, а теж як звичайна людина, знесилена головним болем. У Біблії Понтій Пілат не мучиться сумнівами і докорами совісті, а булгаковський герой постійно балансує між добром і злом, наказавши вбити Ієшуа, потім буде страждати, аж поки Майстер не простить йому. Іуда, зрадивши Ієшуа,- також уже не біблійний Іуда, підлий зрадник, а закоханий чоловік, готовий на все заради жінки.
Ієшуа Га-Ноцрі не проголошує в романі полум’яних промов про спасіння людства і Царства Боже. Його істина проста : усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою добру природу, бо тільки добро може змінити світ. Усі, хто спілкуються з Ієшуа, внутрішньо перетворюються. Але його воля та прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, тому що там неможливо вірити у будь-що інше, крім Кесаря. Будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, заснований на владі і насильстві. У цьому плані єршалаїмський світ роману “Майстер і Маргарита”- це своєрідна модель тоталітарної держави, яка знищує людину і людські істини. М.Булгаков змальовує насильство у широкому історико-філософському контексті, він доводить, що зло є злом, яких би форм воно не набувало, і доля людини завжди буде трагічною, доки людство не усвідомить цінності окремої особистості і не повернеться до духовних ідеалів.
Хто ж несе відповідальність за насильство? М.Булгаков відмовляється від ідеї колективної провини, у нього вся відповідальність за страту Ієшуа покладається на прокуратора. Саме за допомогою образу Понтія Пілата Булгаков стверджує, що не може бути спільної вини, як не може бути й спільного каяття, тому що світ складається із конкретних людей, які здійснюють ті чи інші вчинки, і саме вони особисто несуть відповідальність за те, що вдіяли.
Але не зважаючи на прагнення автора подолати біблійний сюжет, необхідно зважити на постійне звернення до Євангелія.
Слово “Євангеліє” у перекладі з грецької означає, “добра вість”, бо Ісус приніс на землю звістку про любов, милосердя і про Царство Боже, яке є християнським ідеалом суспільного устрою і повинно розпочатися з душі кожного. Ідею добра і морального вдосконалення людини утверджує також
Ієшуа Га-Ноцрі. За ці істини він, як Христос, іде на смерть. Отже М.Булгаков у романі стверджує, що кожна людина може іти шляхом Христа, нести у світ моральні істини, жити заради добра.
Так своєрідним зверненням до всіх людей, що живуть на Землі, став відомий ліричний відступ у фіналі роману. Тут зливаються голоси автора, Майстра та Ієшуа. Це погляд зверху на грішну землю і на страждання людей. У цих словах звучить пронизливий біль за все людство, яке ще не усвідомило своїх таємничих божественних сил, що можуть усе змінити на краще.
“Как грустна вечерняя земля! Как таинственны туманы над болотами. Кто блуждал в этих туманах, кто много страдал перед смертью, кто летел над этой землёй, неся на себе непосильный груз, тот это знает. Это знает уставший. И он без сожаления покидает туманы земли, её болотца и реки, он отдаётся с лёгким сердцем в руки смерти, зная, что только она одна успакоит его.”
Спасіння землі та людства, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина.
У спадщині М.Булгакова залишається ще багато нерозгаданих таємниць. Філософська насиченість його творів змушує замислитися над питаннями сенсу буття, ролі мистецтва, місця особистості у всесвіті.